вітерець
вітере́ць
[в'ітеирец']
-рц'у, ор. -рцем, м. (на) -рц'і, р. мн. -рц'іў
Джерело:
Орфоепічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вітерець — вітере́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- вітерець — -рцю, ч. Зменш.-пестл. до вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вітерець — ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю́, ч. 1. Зменш. до ві́тер 1, 2. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Марко Вовчок); В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (В. Кучер); З Гралтайських Меж іще прилетів сіверкий вітерець (М. Словник української мови у 20 томах
- вітерець — див. вітер Словник синонімів Вусика
- вітерець — ві́тер у голові́ (гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)) у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А. Фразеологічний словник української мови
- вітерець — Вітере́ць, вітерця́, -це́ві; -терці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вітерець — ВІТЕРЕ́ЦЬ, рцю, ч. Зменш.-пестл. до ві́тер. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне (Вовчок, І, 1955, 48); В степу віяв тихий прохолодний вітерець з моря (Кучер, Чорноморці, 1956, 111). Словник української мови в 11 томах