самвидав
(рос. самиздат)
у 1960-80-х спроба частини інтелігенції в СРСР усупереч офіційним заборонам і переслідуванням, без санкції властей виготовляти і множити літературні, публіцистичні та ін. тексти, висловлюючи протест супроти терору та всеосяжного контролю держави (партії) у сфері друкованого та ін. публічного слова. Осн. твори укр. політичного с.: З приводу процесу над Погружальським (1964), Інтернаціоналізм чи русифікація? І. Дзюби (1965), табірна література кінця 60-х (Більмо М. Осадчого, Лихо з розуму В. Чорновола, Заповідник імені Берії В. Мороза, поетичні твори В. Стуса), правозахисний журнал Укр. вісник (1971). До політичного с. в Україні причетні бл. 2 тис. осіб; в Україні с. зосередився переважно в містах Галичини та Криму, Києві, Дніпропетровську, Одесі, Харкові. Внасл. масових арештів інакодумців 1972 політичний с. в Україні майже перестав існувати, продовжували ширитися літературні, релігійно-філософські тексти, які були напів- або нелегальними, виходили за межі канонічного соцреалізму, твори діаспорних авторів, публікації ДСП (Для служебного пользования) тощо. Наприкінці 80-х бурхливий розвиток у зв'язку із послабленням репресивного тиску, сотні видань, друкованих переважно у підпільних друкарнях Литви й Латвії. Тепер практично вийшов із ужитку через лібералізацію законів.
Універсальний словник-енциклопедія