числівник

Частина мови, яка називає число або послідовність предметів, подій, властивостей, а також місце предмета у ряді ін.; бувають кількісними (один), порядковими (перший), збірними (п'ятеро), дробовими (три п'ятих).

Значення в інших словниках

1. числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники).  Словник української мови у 20 томах
2. числівник — числі́вник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. числівник — -а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі та відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Кількісний числівник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. числівник — Числі́вник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники).  Словник української мови в 11 томах