числівник
Частина мови, яка називає число або послідовність предметів, подій, властивостей, а також місце предмета у ряді ін.; бувають кількісними (один), порядковими (перший), збірними (п'ятеро), дробовими (три п'ятих).
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Словник української мови у 20 томах
- числівник — числі́вник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- числівник — -а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі та відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Кількісний числівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- числівник — Числі́вник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Словник української мови в 11 томах