числівник
ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники).
Числівники, на відміну від інших частин мови, являють собою лексично замкнену систему (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 248);
Числівники в слов’янських мовах бувають прості (назви одиниць), складні (назви десятків), складені (напр., тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ять ) (Сл. лінгв. терм., 1957, 217).
∆ Дробо́ві числі́вники див. дробо́вий;
Кі́лькісний числі́вник див. кі́лькісний;
Поря́дковий числі́вник див. поря́дковий.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Словник української мови у 20 томах
- числівник — числі́вник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- числівник — -а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі та відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Кількісний числівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- числівник — Частина мови, яка називає число або послідовність предметів, подій, властивостей, а також місце предмета у ряді ін.; бувають кількісними (один), порядковими (перший), збірними (п'ятеро), дробовими (три п'ятих). Універсальний словник-енциклопедія
- числівник — Числі́вник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)