1. Великий тлумачний словник сучасної мови

числівник

числі́вник

-а, ч.

Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі та відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Кількісний числівник.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Словник української мови у 20 томах
  2. числівник — числі́вник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. числівник — Частина мови, яка називає число або послідовність предметів, подій, властивостей, а також місце предмета у ряді ін.; бувають кількісними (один), порядковими (перший), збірними (п'ятеро), дробовими (три п'ятих). Універсальний словник-енциклопедія
  4. числівник — Числі́вник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. числівник — ЧИСЛІ́ВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Словник української мови в 11 томах