абруптив

абрупти́в

-а, ч.

Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого в гортані між голосовими зв'язками постає змикання.

Значення в інших словниках

1. абруптив — АБРУПТИ́В, а, ч., лінгв. Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого разом із зімкненням у роті утворюється друге зімкнення гортані між зв'язками. Для фонетики картвельських мов характерне протиставлення трьох рядів шумних приголосних – глухих, дзвінких та абруптивів (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах