абруптив
абрупти́в
-а, ч.
Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого в гортані між голосовими зв'язками постає змикання.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- абруптив — АБРУПТИ́В, а, ч., лінгв. Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого разом із зімкненням у роті утворюється друге зімкнення гортані між зв'язками. Для фонетики картвельських мов характерне протиставлення трьох рядів шумних приголосних – глухих, дзвінких та абруптивів (з наук. літ.). Словник української мови у 20 томах