абруптив

АБРУПТИ́В, а, ч., лінгв.

Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого разом із зімкненням у роті утворюється друге зімкнення гортані між зв'язками.

Для фонетики картвельських мов характерне протиставлення трьох рядів шумних приголосних – глухих, дзвінких та абруптивів (з наук. літ.).