анумо

ану́мо

виг., розм.

Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається у звертанні до кількох осіб.

Значення в інших словниках

1. анумо — ану́мо вигук незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. анумо — АНУ́МО, виг., розм. Уживається при звертанні до кількох осіб (разом із самим мовцем) для вираження спонукання, заохочення до дії. – Анумо, давайте купатися та варити куліш! (М. Чабанівський).  Словник української мови у 20 томах
3. анумо — АНУ́МО, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб. — Анумо, давайте купатися та варити куліш! (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 80).  Словник української мови в 11 томах