безсловесний

безслове́сний

-а, -е.

1》 Який не має здатності говорити.

|| Який робиться, відбувається без слів.

2》 Який завжди мовчить; мовчазний; який не заперечує, не протестує проти чого-небудь; покірний. Безсловесна істота (про тварину).

Значення в інших словниках

1. безсловесний — безслове́сний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. безсловесний — БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е. 1. Який не має здатності говорити. [Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала. Бачить же, проклятий [німець], що то безсловесна скотина, і бомбить (Ю. Мокрієв); Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика.  Словник української мови у 20 томах
3. безсловесний — див. безголосий; мовчазний; покірний; слабодухий  Словник синонімів Вусика
4. безсловесний — пара́граф безслове́сний, зневажл. Службова особа, яка виконує свої обов’язки формально, на шкоду справі; бюрократ. Часом хотілося заволати по-армійському: “Встать!” Крикнути у заклопотану і вгодовану пику: “Пацюк ти канцелярський, параграф безсловесний, чорнильна душа!” (В. Большак).  Фразеологічний словник української мови
5. безсловесний — БЕЗМО́ВНИЙ (який виявляється без слів, не супроводжується мовленням), МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗГОЛО́СИЙ рідше, БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше; БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, БЕЗСЛІ́ВНИЙ рідше (який не супроводжується мовленням). Прекрасно, що Сашко був тут!...  Словник синонімів української мови
6. безсловесний — Безслове́сний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. безсловесний — БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е. 1. Який не має здатності говорити. Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика. Він перетворювався на безсловесну рибу… (Хижняк, Невгамовна, 1961, 158); [Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала.  Словник української мови в 11 томах