безсловесний
БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е.
1. Який не має здатності говорити.
[Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала. Бачить же, проклятий [німець], що то безсловесна скотина, і бомбить (Ю. Мокрієв);
Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика. Він перетворювався на безсловесну рибу... (А. Хижняк);
Хто має право утоптувати у багно людину .. ніби це безсловесне дерево чи придорожній камінь (Василь Шевчук);
Єгиптяни обожнювали безсловесних тварин (із журн.);
// Який здійснюється, відбувається без слів.
І здавалося йому, що таке його безсловесне кликання мусить мати гіпнотичну .. силу (А. Кримський).
2. Який завжди мовчить; мовчазний; який не заперечує, не протестує проти чого-небудь; покірний.
Краще не жити, ніж доживати вік такою безсловесною рабинею, таким нещасним попихачем, безнадійним послугачем, як ота безталанниця! (Леся Українка);
Його [Івана] вигнано, як пса, і він, як пес, скорився й вийшов, безпомічний, безсловесний, полохливий (М. Коцюбинський);
Настя мовчала, пригноблена, прибита .. Кінець: рабиня, річ, безсловесна істота, яку продають, калічать, безчестять, як цього забажає власник (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)