буркотливий

буркотли́вий

рідше буркітливий, -а, -е.

1》 Схильний буркотати, бурчати; який буркоче, бурчить (про людину).

|| Який виражає невдоволення.

2》 Який часто воркує, любить воркувати (про голубів).

Значення в інших словниках

1. буркотливий — буркотли́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. буркотливий — БУРКОТЛИ́ВИЙ, рідше БУРКІТЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Схильний буркотати, бурчати; який буркоче, бурчить (про людину). Налинуть до тебе Гості говірливі, Веселі, співочі, Ніжно-буркотливі (П. Куліш); Він завжди був трохи грубуватий і буркотливий (О.  Словник української мови у 20 томах
3. буркотливий — див. балакучий  Словник синонімів Вусика
4. буркотливий — БУРКОТЛИ́ВИЙ (про людину — який бурчанням виражає своє незадоволення; про голос — який свідчить про незадоволення), БУРКІТЛИ́ВИЙ рідше, ВОРКІТЛИ́ВИЙ (ВОРКОТЛИ́ВИЙ рідко).  Словник синонімів української мови
5. буркотливий — БУРКОТЛИ́ВИЙ, рідше БУРКІТЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Схильний буркотати, бурчати; який буркоче, бурчить (про людину). Він завжди був трохи грубуватий і буркотливий (Довж., Зач. Десна, 1957, 217); — Лежи тихо! Чого крутишся!...  Словник української мови в 11 томах
6. буркотливий — Буркотливий, -а, -е Воркующій. Чи бачили сивую голубку? Сиза буркотлива. Чуб. V. 24.  Словник української мови Грінченка