буркотливий
БУРКОТЛИ́ВИЙ, рідше БУРКІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Схильний буркотати, бурчати; який буркоче, бурчить (про людину).
Налинуть до тебе Гості говірливі, Веселі, співочі, Ніжно-буркотливі (П. Куліш);
Він завжди був трохи грубуватий і буркотливий (О. Довженко);
– Лежи тихо! Чого крутишся! їй [дитині] і там добре, – підійшла буркітлива Тайфіде (З. Тулуб);
// Який виражає незадоволення.
Випускає [жаба] з себе згуки, раз жалібні.., то знов сердиті, буркотливі (М. Коцюбинський).
2. Який часто воркує, любить воркувати (про голубів).
– Чи бачили сивую голубку? .. Яка вона? – Сиза, сиза, буркотлива (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)