вереда

вереда́

-и, ч. і ж., розм.

Вередлива людина; той, хто вередує.

Значення в інших словниках

1. вереда — вереда́ іменник чоловічого або жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири вереди́ розм.  Орфографічний словник української мови
2. вереда — ВЕРЕДА́, и́, ч. і ж., розм. Вередлива людина; той (та), хто вередує. – Михайле, вставай! Чуєш! – Ді-і-ду, іще тро-о-шечки... – Вставай, вставай, дитя, не будь вередою. За спання не купиш коня (М. Стельмах); Вечір каже: – І не жди, Не зайду до вереди.  Словник української мови у 20 томах
3. вереда — див. вередливий  Словник синонімів Вусика
4. вереда — ВЕРЕДУ́Н (той, хто вередує, капризує), ВЕРЕДІ́Й, ВЕРЕДНИ́К, ВАРИ́ВОДА, ВЕРЕДА́ розм., ПРИВЕРЕ́ДА розм., КАПРИЗУ́Н розм., КАПРИЗУ́ЛЯ розм., КОВЕРЗУ́Н розм., КОМИЗА́ розм., ПЕРЕБЕ́НДЯ розм.  Словник синонімів української мови
5. вереда — ВЕРЕДА́, и́, ч. і ж., розм. Вередлива людина; той, хто вередує. Вечір каже: — І не жди, Не зайду до вереди. Він за стіл не вміє сісти, Дерунів не хоче їсти (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 92); Мала мама одинця, Одинця-мазунця.  Словник української мови в 11 томах