волость

во́лость

-і, ж.

1》 У Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо).

2》 У дореволюційній Росії і в СРСР до 1929-1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту.

|| Населений пункт, у якому була волосна управа.

3》 Приміщення волосної управи.

Значення в інших словниках

1. волость — во́лость іменник жіночого роду у Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо); у Росії та в СРСР до 1929–1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту іст.  Орфографічний словник української мови
2. волость — [волос'т'] -с'т'і, ор. -с'т'у, мн. -с'т'і, -остей, д. волос'т'ам  Орфоепічний словник української мови
3. волость — ВО́ЛОСТЬ, і, ж. 1. У Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (перев. князя, монастиря). Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості (С.  Словник української мови у 20 томах
4. волость — 1. у Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (кн., монастиря тощо); 2. у Вел. князівстві Литовському складова частина повіту, інколи тотожна повітові; 3. форма територіальної громади в Україні XIV-XVI ст.;...  Універсальний словник-енциклопедія
5. волость — Во́лость, -сти, -сті, во́лостю; -лості, -стей  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. волость — ВО́ЛОСТЬ, і, ж. 1. У Київській Русі — територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо). Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості (Скл.  Словник української мови в 11 томах
7. волость — Волость, -тя ж. 1) Волость. 2) Волостное правленіе.  Словник української мови Грінченка