волость
ВО́ЛОСТЬ, і, ж.
1. У Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (перев. князя, монастиря).
Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості (С. Скляренко);
Важливим юридичним документом, що висвітлює майнові відносини у Древній Русі, є жалувана грамота князя Мстислава Володимировича – сина Мономаха – новгородському Юр'єву монастирю на волость Буйце, писана у 1130 р. (з наук. літ.).
2. У дореволюційній Росії і в СРСР до 1929–1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту.
Тим часом на селі завелись нові порядки; вже завели волость (І. Нечуй-Левицький);
Збагнувши до найменшої краплини науку старого Омеляна, він .. став найкращим чинбарем на всю волость (М. Стельмах);
// Населений пункт, у якому була волосна управа.
До волості було добрих вісім верстов [верст] (М. Коцюбинський).
3. розм. Будівля, приміщення волосної управи.
Становий з посередником вийшли з волості; стали на громаду гримати (Панас Мирний);
Вулиця несподівано обiрвалась .. Лiворуч вилiзла незграбна велика мурована колишня волость (Б. Антоненко-Давидович);
Біля волості нудилися приїжджі селяни, чекаючи на прийом до “начальства” (А. Шиян);
На другий день соцькі вже заходили до кожної хати і скликали всіх до волості на схід (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)