від'їздити

I від'`їзд`итидив. від'їжджати.

II від'`їздити-їжджу, -їздиш, док.

Закінчити, перестати їздити.

Значення в інших словниках

1. від'їздити — від'ї́здити дієслово доконаного виду закінчити їздити від'їзди́ти дієслово недоконаного виду від'їжджати  Орфографічний словник української мови
2. від'їздити — ВІД'ЇЖДЖАТИ вибувати, виряджатися, <�ви>рушати; (- потяг) відходити, вирушати, зап. відправлятися; (трохи) віддалятися.  Словник синонімів Караванського
3. від'їздити — ВІД'ЇЗДИ́ТИ див. від'їжджа́ти. ВІД'Ї́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док. Закінчити, перестати їздити. Од'їздила вже своє (Сл. Гр.); І візочок – старий друг – не підводить який уже рік. Від'їздили в ньому діти, підросли. А візочок служить (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
4. від'їздити — ВІДДАЛЯ́ТИСЯ (переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь), ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ДАЛЕНІ́ТИ, ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (їдучи); ВІДБІГА́ТИ (бігом); ВІДЛІТА́ТИ (летячи); ВІДПЛИВА́ТИ (пливучи); ВІДПЛИ́ГУВАТИ...  Словник синонімів української мови
5. від'їздити — Від'їздити, -джу, -диш гл. Отьѣздить, кончить, перестать ѣздить. Од'їздила вже своє. Сим. 236. --------------- Від'їздити, -джу, -диш сов. в. від'їхати, -їду, -деш, гл. 1) Отъѣзжать, отъѣхать отъ чего. Від'їхав уже від воріт. 2) Уѣзжать, уѣхать. До города Крилова від'їздити. Макс.  Словник української мови Грінченка