добутий

добу́тий

-а, -е.

Дієприкм. пас. мин. ч. до добути.

|| добуто, безос. присудк. сл.

Значення в інших словниках

1. добутий — добу́тий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. добутий — Добу́тий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. добутий — ДОБУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до добу́ти. Начальник табору виставив полоненика за ворота разом з папірцем, добутим журналістом для земляка (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах