доказ

до́каз

-у, ч.

1》 Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження.

|| рідко. Донос на кого-небудь.

2》 Предмет або обставина, які свідчать про чию-небудь провину.

Непрямі докази — докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити можливий висновок про існування факту, що доводиться.

Похідні докази — докази "з других рук"; відомості, отримані з копій документів або за допомогою фотознімка тощо.

Прямі докази — докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити однозначний висновок про існування (або неіснування) деякого факту.

Речові докази юр. — пов'язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його.

Значення в інших словниках

1. доказ — до́каз іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. доказ — (у полеміці) аргумент, довід; (приязні) вияв, підтвердження, демонстрація; (зрілости) показник; (наочний) свідчення, р. свідоцтво.  Словник синонімів Караванського
3. доказ — [доказ] -зу, м. (на) -з'і, мн. -зие, -з'іў  Орфоепічний словник української мови
4. доказ — Довід  Словник чужослів Павло Штепа
5. доказ — див. аргумент  Словник синонімів Вусика
6. доказ — див. доведення  Філософський енциклопедичний словник
7. доказ — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий).  Словник синонімів української мови
8. доказ — ДО́КАЗ, у, ч. 1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження. Юзі треба було щодня, щогодини доказів приязні від Зоні (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
9. доказ — Доказ, -зу м. Явная улика, обвиненіе. Доказ маю, хто вкрав. Камен. у. На кого маєте пеню, — скажіть; я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова. Кв. По доказу то було трусють горілку, а нападьом справник не дозволяв трусить так здря, ні, було за це й дрюка. Харьк.  Словник української мови Грінченка