докучливий

доку́чливий

-а, -е.

Який докучає; набридливий.

Значення в інших словниках

1. докучливий — доку́чливий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. докучливий — Надокучливий, набридливий, доїдливий, надокучний, остогидливий, учепистий, учепливий, с. осоружний, невідчепний; (хто) зола, смола, оса, іржа, настира; (наполегливий) налазливий, настирливий.  Словник синонімів Караванського
3. докучливий — I докучний, зануда, занудливий, набридливий, нав'язливий, надоїдливий, надокучливий, надокучний, настирливий, настирний, маруда, марудний, обридливий, прив'язливий, причіпливий, ув'язливий, уїдливий, улазливий Фразеологічні синоніми: як реп'ях...  Словник синонімів Вусика
4. докучливий — НАБРИ́ДЛИВИЙ (який набридає своєю одноманітністю, частою повторюваністю, тривалістю тощо), ДОКУ́ЧЛИВИЙ, НАДОКУ́ЧЛИВИЙ, ОБРИ́ДЛИВИЙ, НАСТИ́РЛИВИЙ, НАСТИ́РНИЙ, НАДОЇ́ДЛИВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. докучливий — ДОКУ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який докучає; набридливий. Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (Вас., II, 1959, 485); Монотонно гула на шибці докучлива осіння муха (Дмит.  Словник української мови в 11 томах
6. докучливий — Докучливий, -а, -е Надоѣдливый, причиняющій безпокойство. Мир. Пов. І. 134. Докучливі діти у Григора. Камен. у. Докучливе допитування. Мир. Пов. І. 140.  Словник української мови Грінченка