дяків

дякі́в

-кова, -кове.

Належний дякові (у 1 знач.).

|| Прикм. до дяк 1).

Значення в інших словниках

1. дяків — дякі́в прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дяків — ДЯКІ́В, ко́ва, ко́ве. Належний дякові (у 1 знач.). — Чи не тут живе Валаш? —спитала в сина Кайдашиха, — Ні, мамо! це дякова хата (Н.-Лев., II, 1956, 316); // Прикм. до дяк 1. Наука дякова була невелика, вона сягала не дальше псалтиря (Мирний, V, 1955, 309).  Словник української мови в 11 томах
3. дяків — Дяків, -кова, -ве Принадлежащій дьячку, дьячковскій. Оттак чини, як я чиню: люби дочку аби чию, хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. н. п.  Словник української мови Грінченка