животина

животи́на

-и, ж., розм.

Свійська або дика тварина.

Значення в інших словниках

1. животина — животи́на іменник жіночого роду, істота тварина розм.  Орфографічний словник української мови
2. животина — Животи́на. Тварина. Воскресає земля, воскресають ростини, животини вилазять з своїх нор і прямують до сонця і наші серця пруть ся щасливі і веселі тою радостию душевною до сонця Правди (Б., 1895, 14, 4) // рос. животина-тварина.  Українська літературна мова на Буковині
3. животина — д., тварина, худобина, скотиняка; ЗБ. худоба; ЗН. живіт.  Словник синонімів Караванського
4. животина — ТВАРИ́НА (будь-яка істота на відміну від рослини або людини), ТВАРЮ́КА зневажл., ЖИВОТИ́НА розм., ТВАР заст., НІМИНА́ діал., ЖИВИ́НА́ діал.; ЗВІР, ЗВІРИ́НА, ЗВІРЮ́КА (ЗВІРЮ́ГА) розм. (дика, перев. хижа істота).  Словник синонімів української мови
5. животина — ЖИВОТИ́НА, и, ж., розм. Свійська або дика тварина. Товар та усякі животини ховались в ліси (Н.-Лев., IV, 1956, 13); — Є [чим годувати]! — весело сказав Захар Максимович. — Стане й коням, і коровам, і вівцям, і свиням. Усій животині (Кучер, Трудна любов, 1960, 99).  Словник української мови в 11 томах
6. животина — Животина, -ни ж. 1) Животъ. 2) Животное. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист. К. ЧР. 248.  Словник української мови Грінченка