збувати

збува́ти

-аю, -аєш, недок., збути, збуду, збудеш, док.

1》 перех. Продавати що-небудь, когось.

|| Віддавати кого-небудь кудись, улаштовувати, позбавляючись від утримання, догляду.

|| рідко. Проводити час, вік і т. ін.

2》 перех. Позбавлятися кого-, чого-небудь якимось чином.

Збувати з рук — позбавлятися кого-, чого-небудь.

3》 перех., чим. Ухиляючись від кого-, чого-небудь, обмежуватися чимось незначним, несуттєвим.

4》 неперех. Зникати, переставати бути наявним, переставати існувати.

|| безос., до чого.

Значення в інших словниках

1. збувати — збува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. збувати — збува́ти (спуска́ти) / збу́ти (спусти́ти) з рук кого, що і без додатка. Позбуватися кого-, чого-небудь або продавати щось. (Гнат:) Так от, учора їздив я в місто на ярмарок: треба було збути з рук одну шкапину (М.  Фразеологічний словник української мови
3. збувати — ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. збувати — ЗБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБУ́ТИ, збу́ду, збу́деш, док. 1. перех. Продавати що-небудь, когось. Не хвалися, дівчинонько, Червоним намистом! Бо прийдеться-доведеться Намисто збувати, Молодому козакові Тютюн купувати! (Укр.. лір.  Словник української мови в 11 томах
5. збувати — Збува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. збути, збуду, -деш, гл. 1) Сбывать, сбыть. Важко нам убогим своє добро збувати. МВ. ІІ. 7. 2) Избавляться, избавиться отъ чего. Не збуду смутку, а ні вдень, ні вночі. Чуб. V. 358. 3) не збува́ти.  Словник української мови Грінченка