зрячий

зря́чий

-а, -е.

Який має зір, бачить; прот. сліпий.

|| у знач. ім. зрячий, -чого, ч.; зряча, -чої, ж. Про людину, яка має зір, бачить.

|| перен. Який помічає, розуміє те, що відбувається навколо.

Значення в інших словниках

1. зрячий — зря́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. зрячий — Не сліпий, видющий, видючий; П. обізнаний, тямущий.  Словник синонімів Караванського
3. зрячий — ЗРЯ́ЧИЙ (який має зір, бачить), ВИДЮ́ЧИЙ (ВИДЮ́ЩИЙ). — Він увесь як синій лебідь, — продовжувала дівчинка. — Тільки зрячим не можна на нього дивитись, бо осліпнеш... (О. Донченко); (Кобзар:) Та родився я видючим... А осліп... (Панас Мирний); Я йшла за ними, як сліпий за видющим (О. Кобилянська).  Словник синонімів української мови
4. зрячий — ЗРЯ́ЧИЙ, а, е. Який має зір, бачить; протилежне сліпий. — Друзі,— сказав я [сліпий льотчик], — уявіть собі, що я такий же зрячий, як і ви всі, тільки очі в мене заплющені (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах
5. зрячий — Зря́чий, -а, -е Видящій, зрячій.  Словник української мови Грінченка