карате

карате́

невідм., с.

Вид, система самозахисту без зброї, що ґрунтується на ударах рукою або ногою по найуразливіших місцях тіла людини; вид спортивної боротьби.

Значення в інших словниках

1. карате — карате́ іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. карате — карате́ (япон., букв. – голими руками) японська система самозахисту без зброї, грунтується на ударах ребром долоні, кулаком, ліктем або ногою по найуразливіших місцях тіла людини; один з видів спортивної боротьби.  Словник іншомовних слів Мельничука
3. карате — Японська школа рукопашного бою (без зброї), виникла з кунґ-фу; боєць завдає різноманітні удари та блокує атаки суперника; також вид спорту.  Універсальний словник-енциклопедія
4. карате — КАРАТЕ́, невідм., с. Вид, система самозахисту без зброї, що грунтується на ударах ребром долоні, кулаком, ліктем або ногою по найуразливіших місцях тіла людини. Відродженням карате ми завдячуємо жителю Окінави Фунакоші.  Словник української мови в 11 томах