клакер

клаке́р

-а, ч.

Особа, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати в театрі враження успіху чи призводити до провалу п'єси, артиста.

Значення в інших словниках

1. клакер — кла́ке́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. клакер — КЛА́КЕР, а, ч. Особа, що входить до клаки. [Маринка:] Я зараз підслухала, що клакери змовлялися шикати Марусі (М. Старицький); Уже в ІІІ ст. до н.е. драматург-комедіограф Філемон наймав проти свого суперника Менандра клакерів (з наук.-попул. літ.  Словник української мови у 20 томах
3. клакер — КЛА́КЕР, а, ч. У буржуазному театрі — особа, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати враження успіху чи призводити до провалу п’єси, артиста. [Маринка:] Я зараз підслухала, що клакери змовлялися шикати Марусі (Стар., Вибр., 1959, 447).  Словник української мови в 11 томах