накормити

накорми́ти

-кормлю, -кормиш; мн. накормлять; док., перех., рідко.

Нагодувати вдосталь, досхочу; задовольнити чиюсь потребу в їжі.

Значення в інших словниках

1. накормити — накорми́ти дієслово доконаного виду нагодувати рідко  Орфографічний словник української мови
2. накормити — НАКОРМИ́ТИ, кормлю́, ко́рмиш; мн. нако́рмлять; док., кого, рідко. Нагодувати кого-небудь вдосталь, досхочу; задовольнити чию-небудь потребу в їжі. Лишу тії дитинята, ой, самих їх лишу, не накормлю, не огрію, ані поколишу (Уляна Кравченко); – Баба-яга накормила їх, напоїла (Юліан Опільський).  Словник української мови у 20 томах
3. накормити — НАГОДУВА́ТИ кого чим і без додатка (задовольнити чию-небудь потребу в їжі), НАКОРМИ́ТИ заст.; НАСИТИ́ТИ кого і що, НАПХА́ТИ що чим, розм. (живіт, шлунок і т. ін.). — Недок.: нагодо́вувати, наси́чувати, напиха́ти.  Словник синонімів української мови
4. накормити — НАКОРМИ́ТИ, кормлю́, ко́рмиш; мн. нако́рмлять; док., перех., рідко. Нагодувати вдосталь, досхочу; задовольнити чию-небудь потребу в їжі. Лишу тії дитинята, ой, самих їх лишу, не накормлю, не огрію, ані поколишу (У. Кравч., Вибр., 1958, 124); — Баба-яга накормила їх, напоїла (Оп., Іду.., 1958, 391).  Словник української мови в 11 томах
5. накормити — Накорми́ти, -млю́, -миш гл. = нагодувати. Ворога не гніви: напій, накорми і на дорогу хліба-соли дай. Ном. № 9550.  Словник української мови Грінченка