обвинувачення

обвинува́чення

-я, с.

1》 Дія за знач. обвинуватити.

|| Те, що обвинувачує, засуджує кого-, що-небудь.

|| Судовий документ, який містить перелік чиїх-небудь злочинів, вказує на чиюсь вину.

2》 тільки одн., юр. Сторона-обвинувач у судовому процесі.

Значення в інших словниках

1. обвинувачення — (те, що вважається провиною) звинувачення, оскарження, книжн. інкримінація.  Словник синонімів Полюги
2. обвинувачення — обвинува́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. обвинувачення — Звинувачення, оскарження; (на процесі) сторона-винувач.  Словник синонімів Караванського
4. обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обвинува́тити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Леся Українка); ТІльки що дістав “Житє і слово” ..  Словник української мови у 20 томах
5. обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ (те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує кого-небудь), ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, ІНКРИМІНА́ЦІЯ книжн., ОСКА́РЖЕННЯ заст., ІНВЕКТИ́ВА книжн., заст. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М.  Словник синонімів української мови
6. обвинувачення — Обвинува́чення, -ння, -нню; -чення, -вачень і -ченнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обвинува́тити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
8. обвинувачення — рос. обвинение у системі судочинства — діяльність визначених законом осіб, органів, спрямована на доведення вини підсудного.  Eкономічна енциклопедія