остовпілий

остовпі́лий

-а, -е.

1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до остовпіти.

2》 у знач. прикм. Який раптово втратив здатність рухатися, свідомо сприймати що-небудь (від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.).

|| Який нічого не виражає; застиглий (про погляд, очі).

Значення в інших словниках

1. остовпілий — остовпі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. остовпілий — див. приголомшений; розгублений  Словник синонімів Вусика
3. остовпілий — ОСТОВПІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до остовпі́ти. Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (М. Рильський). 2. у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах
4. остовпілий — остовпілий: ◊ стоя́ти як остовпілий → стояти  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. остовпілий — НЕРУХО́МИЙ (який не рухається, лишається в тому самому положенні), НЕПОРУ́ШНИЙ, НЕЗРУ́ШНИЙ рідше, НЕДВИЖИ́МИЙ рідше, НЕДВИ́ЖНИЙ рідше, ЗАВМЕ́РЛИЙ підсил., ЗАСТИ́ГЛИЙ підсил., МЕ́РТВИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
6. остовпілий — ОСТОВПІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до остовпі́ти. Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (Рильський, Поеми, 1957, 24); Кінь завмер. Він стояв, як укопаний, немов остовпілий від подиву (Збан., Крил. гонець, 1953, 9).  Словник української мови в 11 томах