паруючий

пару́ючий

-а, -е.

Дієприкм. акт. теп. ч. до парувати I.

|| у знач. прикм.

Значення в інших словниках

1. паруючий — ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Прикм. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (М. Коцюбинський); Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (О. Гончар); На столі вже стояли паруючі млинці (М. Чабанівський).  Словник української мови у 20 томах
2. паруючий — ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397); // У знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах