паруючий

ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парува́ти¹.

Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397);

// У знач. прикм.

Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (Гончар, II, 1959, 177);

На столі вже стояли паруючі млинці (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 55).

Значення в інших словниках

1. паруючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до парувати I. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. паруючий — ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Прикм. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (М. Коцюбинський); Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (О. Гончар); На столі вже стояли паруючі млинці (М. Чабанівський).  Словник української мови у 20 томах