паруючий
ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парува́ти¹.
Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397);
// У знач. прикм.
Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (Гончар, II, 1959, 177);
На столі вже стояли паруючі млинці (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 55).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- паруючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до парувати I. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- паруючий — ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Прикм. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (М. Коцюбинський); Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (О. Гончар); На столі вже стояли паруючі млинці (М. Чабанівський). Словник української мови у 20 томах