паруючий
ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е.
Прикм. до парува́ти¹.
Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (М. Коцюбинський);
Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (О. Гончар);
На столі вже стояли паруючі млинці (М. Чабанівський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- паруючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до парувати I. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- паруючий — ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397); // У знач. прикм. Словник української мови в 11 томах