писк

-у, ч.

1》 Високий неголосний звук, що його видає яка-небудь жива істота.

|| Плач немовляти.

2》 перен. Такий звук як вияв певних почуттів (невдоволення, збентеження, болю і т. ін.).

Значення в інших словниках

1. писк — писк іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. писк — Пискнява, пискотня, пискотнява, пискання.  Словник синонімів Караванського
3. писк — Писк, -ку, -кові, в -ску і в -скові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. писк — ПИСК, у, ч. 1. Високий неголосний звук, який видає яка-небудь жива істота. Чує Королевич на буці [буку] писк. Виліз на бука і дивиться: у гнізді троє змієнят плачуть (з казки); Як гарно в лісі! Ловить слух Синичок писк веселий... (І.  Словник української мови у 20 томах
5. писк — писк → писок  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. писк — не з на́шим пи́ском, фам. Недостойний братися за що-небудь, виконувати щось або робити що-небудь нижче чиєїсь гідності. — Не з нашим писком! — гордо одказав Василь.— Як йому прохати ..— і так як-небудь переб’ємося (Панас Мирний). з невми́тим пи́ском.  Фразеологічний словник української мови
7. писк — ПИСК, у, ч. 1. Високий неголосний звук, який видає яка-небудь жива істота. Чув Королевич на буці писк. Виліз на бука і дивиться: у гнізді троє змієнят плачуть (Казки Буковини.., 1968, 142); Як гарно в лісі! Ловить слух Синичок писк веселий… (Нех.  Словник української мови в 11 томах
8. писк — Писк, -ку м. 1) Пискъ. Ні писку, ні виску. 2) = писок 1. З свинячим писком та в пшенишне тісто. Ном. № 1036. Як шарнула хруща в писк, аж роскинув крила. Чуб. V. 1144.  Словник української мови Грінченка