писк

ПИСК, у, ч.

1. Високий неголосний звук, який видає яка-небудь жива істота.

Чує Королевич на буці [буку] писк. Виліз на бука і дивиться: у гнізді троє змієнят плачуть (з казки);

Як гарно в лісі! Ловить слух Синичок писк веселий... (І. Нехода);

Вся твоя альтернатива нагадуватиме жалюгідний писк комара перед гуркутом танка (О. Бердник);

* Образно. Під купиною обізвався тихий писк чи то води, чи болотяного коріння (М. Стельмах);

// Плач немовляти.

І чого не було в тому гомоні! І гучна людська гутірка, і жалібний голос пісні, і плач п'яної баби, і писк .. дитини (М. Коцюбинський).

2. перен. Такий звук як вияв певних почуттів (незадоволення, збентеження, болю і т. ін.).

Хто чим попав, то тим локшив. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив (І. Котляревський);

На другий день, скоро світ, зібралися звірі до походу. Земля дуднить, галуззя хрустить, рев, крик та писк по лісі (І. Франко);

Діти .. – числом десять, – зняли писк, хто тікав, хто хлипав, хто хапав мамів [мам] за спідниці і ховали голови під фартухи (Ю. Смолич).

◇ (1) У свиня́чий писк, зневажл., фам. – дуже п'яний.

– Марино, як твій чоловік? – Та прийшов учора весь у свинячий писк (Сл. В. Ужченка).

Значення в інших словниках

1. писк — писк іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. писк — Пискнява, пискотня, пискотнява, пискання.  Словник синонімів Караванського
3. писк — -у, ч. 1》 Високий неголосний звук, що його видає яка-небудь жива істота. || Плач немовляти. 2》 перен. Такий звук як вияв певних почуттів (невдоволення, збентеження, болю і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. писк — Писк, -ку, -кові, в -ску і в -скові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. писк — писк → писок  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. писк — не з на́шим пи́ском, фам. Недостойний братися за що-небудь, виконувати щось або робити що-небудь нижче чиєїсь гідності. — Не з нашим писком! — гордо одказав Василь.— Як йому прохати ..— і так як-небудь переб’ємося (Панас Мирний). з невми́тим пи́ском.  Фразеологічний словник української мови
7. писк — ПИСК, у, ч. 1. Високий неголосний звук, який видає яка-небудь жива істота. Чув Королевич на буці писк. Виліз на бука і дивиться: у гнізді троє змієнят плачуть (Казки Буковини.., 1968, 142); Як гарно в лісі! Ловить слух Синичок писк веселий… (Нех.  Словник української мови в 11 томах
8. писк — Писк, -ку м. 1) Пискъ. Ні писку, ні виску. 2) = писок 1. З свинячим писком та в пшенишне тісто. Ном. № 1036. Як шарнула хруща в писк, аж роскинув крила. Чуб. V. 1144.  Словник української мови Грінченка