подубілий

подубі́лий

рідше подублий, -а, -е.

Дієприкм. акт. мин. ч. до подубіти, подубнути.

|| у знач. прикм.

Значення в інших словниках

1. подубілий — подубі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. подубілий — ПОДУБІ́ЛИЙ, рідше ПОДУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до подубі́ти, поду́бнути. Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Іван Ле); // у знач. прикм. Мороз дошкуляє. Стукають [діти] черевиками, труть подублі руки, підшморгують носами (Г. Епік).  Словник української мови у 20 томах
3. подубілий — ПОДУБІ́ЛИЙ, рідше ПОДУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до подубі́ти, поду́бнути. Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Ле, Наливайко, 1957, 8); // У знач. прикм. Мороз дошкуляє.  Словник української мови в 11 томах