подубілий

ПОДУБІ́ЛИЙ, рідше ПОДУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до подубі́ти, поду́бнути.

Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Ле, Наливайко, 1957, 8);

// У знач. прикм.

Мороз дошкуляє. Стукають [діти] черевиками, труть подублі руки, підшморгують носами (Епік, Тв., 1958, 355).

Значення в інших словниках

1. подубілий — подубі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. подубілий — рідше подублий, -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до подубіти, подубнути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. подубілий — ПОДУБІ́ЛИЙ, рідше ПОДУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до подубі́ти, поду́бнути. Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Іван Ле); // у знач. прикм. Мороз дошкуляє. Стукають [діти] черевиками, труть подублі руки, підшморгують носами (Г. Епік).  Словник української мови у 20 томах