пождати

пожда́ти

-жду, -ждеш, док.

1》 перех. і без додатка. Ждати якийсь час.

|| наказ. сп. пожди, пождіть. Уживається в знач.: не йди (не йдіть), побудь (побудьте) на місці, зупинись (зупиніться), почекай (почекайте).

2》 неперех., з чим і без додатка. Не поспішати якийсь час із чим-небудь, із виконанням чого-небудь.

|| наказ. сп. пожди, пождіть. Уживається: а) в знач.: май (майте) терпіння; б) для вираження застереження або погрози.

Значення в інших словниках

1. пождати — пожда́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пождати — ПОЖДА́ТИ, жду́, жде́ш, док. 1. кого, що і без прям. дод. Якийсь час перебувати де-небудь, щоб зустрітися з кимсь; розраховувати на появу когось, чогось; сподіватися на слушний момент тощо.  Словник української мови у 20 томах
3. пождати — Пождати, пожду, -деш кого, чого  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. пождати — ПОЖДА́ТИ, жду́, жде́ш, док. 1. перех. і без додатка. Ждати якийсь час. Прийшов [Еней] к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку, Де їм велів себе пождать (Котл., І, 1952, 156); [Галина:] Не йди, мила, за другого, Пожди мене, молодого (Кроп.  Словник української мови в 11 томах
5. пождати — Пождати, -жду, -жде́ш гл. Обождать, подождать. Пожди, небого! ще козак за мною їде. Г. Барв. 380. А пожди но! Н. Вол. у. Чи зараз, чи пождавши поїдеш? Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка