покладати

поклада́ти

-аю, -аєш, недок., покласти, -аду, -адеш, док., перех.

1》 на кого – що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання.

|| Зобов'язувати когось що-небудь робити, примушувати до чогось і т. ін. Покладати відповідальність. Покладати надії.

2》 Віддавати життя, душу, витрачати сили, роки на щось, для якоїсь мети і т. ін.

3》 тільки недок., заст., уроч. Те саме, що класти 1), 2).

Не покладаючи рук — невтомно, сумлінно.

4》 Думати, вважати.

|| Приймати рішення; доходити висновку.

Покладати гріх на кого — обвинувачувати кого-небудь у чомусь.

Значення в інших словниках

1. покладати — (під жито) орати [II]  Словник з творів Івана Франка
2. покладати — поклада́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. покладати — (на кого) доручати кому, зобов'язувати кого; (надію) мати; (душу) віддавати; (сили) витрачати; (вінок) класти; (з нст. що) накреслювати, передбачати; (гріх на кого) приписувати кому; (із сл. собі) надумувати, вирішувати, приймати рішення; (і в голову не) ІД. не припускати думки.  Словник синонімів Караванського
4. покладати — ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., що. 1. на кого – що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Яновський); – Я надіюсь на вас, – сказав ..  Словник української мови у 20 томах
5. покладати — відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова.  Фразеологічний словник української мови
6. покладати — ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) перев. із спол. що (мати певну думку), ДУ́МАТИ, ГАДА́ТИ, ПОМИШЛЯ́ТИ, ПОКЛАДА́ТИ, МИ́СЛИТИ розм.; ДОПУСКА́ТИ, ПРИПУСКА́ТИ (вважати за можливе). — Док.: поду́мати, поми́слити, покла́сти, допусти́ти, припусти́ти.  Словник синонімів української мови
7. покладати — ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех. 1. на кого-що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах
8. покладати — Поклада́ти, -да́ю, -єш сов. в. покласти, -кладу́, -де́ш, гл. 1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. АД. І. 212. Поклони покладати. Г. Барв. 106. Мимо церкви святої проїжжали...  Словник української мови Грінченка