покладати
ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., що.
1. на кого – що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання.
Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Яновський);
– Я надіюсь на вас, – сказав .. єпископ, – але і ви мусите знати, які високі завдання покладає тепер на вас капітул, церква, папа... (С. Скляренко);
Пан Безобразов мав невеличкий маєток і все господарювання по ньому поклав на тітку Домаху (П. Панч);
// Зобов'язувати когось що-небудь робити, примушувати до чогось і т. ін.
Свята церква поклала на діда покуту: він якийсь час мусив кожного .. свята ходити на всі богослужби (М. Стельмах);
Ви, значить, не хочете брати на себе цього тягаря? Яке ж ви маєте право покладати його на жінок? (М. Івченко).
2. Віддавати життя, душу, витрачати сили, роки на щось, для якоїсь мети і т. ін.
Польська шляхта покладає свої сили на полонізацію .. русинів, грається єзуїтськими комітетами (І. Нечуй-Левицький);
[Хвора:] Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі: “Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів” (Леся Українка);
– Знаєте, коли все своє життя покладаєш на одну мету, так якось дуже боляче стає, коли чим-небудь доторкнешся до того місця (Г. Хоткевич);
Вона поклала стільки сили, стільки праці в цей клаптик землі (М. Коцюбинський);
– Поклав я свій вік, цього лісу доглядаючи, покладе, може, й син так само (Л. Яновська);
Честь і вічна слава, і добра пам'ять достойному сину українського народу композитору Миколі Лисенку, який .. увесь свій талант і многолітній труд поклав на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу (О. Довженко);
Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух. – Клянуся живіт свій покласти за князя Данила (А. Хижняк).
3. тільки недок., заст., уроч. Те саме, що кла́сти 1, 2.
Для своєї дитини й голову під сокиру покладають (Марко Вовчок);
І стала її [дитину] на піч покладати, і кожухом укривати, і водою напувати... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Родичі й подруги молодої з піснями наряжають Марію у біле вбрання й урочисто покладають вінок на її коси (з наук. літ.);
Вінки до обеліска над могилою Невідомого солдата покладають військові делегації дружніх армій (з газ.).
4. Думати, вважати.
Товариство [Кирило-Мефодіївське] покладало, що перше всього треба кріпакам дати волю та завести повсюду добрі школи з наукою на рідній мові (Панас Мирний);
Він собі так покладає: як піде чоловікові з якого дня, то так воно вже і йдеться... (М. Коцюбинський);
// Приймати рішення; доходити висновку.
І поклав [Тиміш] у першу неділю сватів засилати (Марко Вовчок);
– Сьогодні ж таки поїду звідси неодмінно! – поклав собі він (А. Кримський);
Пси мене обнюхали, поклали, що я свій, і лащилися до мене (Ю. Яновський).
(1) Поклада́ти / покла́сти відповіда́льність на кого – що – робити кого-небудь відповідальним за щось, перед ким-, чим-небудь.
– Може, йому здалося, що цезар невдоволений з його пророцтв? – сказав Аврелій. – Всім відомо, – відповів спокійно жрець, – що август не покладає відповідальності за пророцтво на жерця (Н. Королева);
(2) Поклада́ти / покла́сти [всю] наді́ю ([всі] [свої́] наді́ї) на кого – що – розраховувати на кого-, що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь.
Шевченко всі свої надії покладав на народ, на велику силу, що таїлася в ньому (з публіц. літ.);
Ви поклали всюсвою надію на Василька (О. Кобилянська);
(3) Поклада́ти сподіва́ння (споді́ванки) на кого – що – розраховувати на кого-, що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь.
Шевченко покладав великі сподівання на “Живописную Украину” (з наук. літ.);
(4) Покла́сти при́мус між ким – унести в стосунки з ким-небудь елемент обов'язку, повинності.
[Д. Жуан:] Чи маю я зложити вам під ноги Свою так буйно викохану волю? .. Невже б хотіли ви покласти примус помежи нами? (Леся Українка);
(5) Покла́сти [собі́] за мету́ – намітити, визначити що-небудь для здійснення.
Це ж він поклав собі завданням утворити зразкову артіль на жах ворогам (Г. Епік).
◇ Вали́ти (зва́лювати, зверта́ти, поклада́ти, склада́ти, рідше спира́ти) / звали́ти (зверну́ти, покла́сти, скла́сти, рідше спе́рти) вину́ (прови́ну) див. вали́ти¹;
Віддава́ти (відва́жувати, кла́сти заст. поклада́ти, склада́ти) / відда́ти (відва́жити, скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) див. віддава́ти;
Відда́ти (рідко покла́сти) / віддава́ти (рідко поклада́ти) [свою́] ду́шу див. віддава́ти;
Зложи́ти (положи́ти, покла́сти, скла́сти) / поклада́ти (кла́сти, склада́ти) го́лову (життя́, рідше ду́шу) див. зложи́ти;
[І] в го́лову (в ду́мку, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) див. кла́сти;
Кла́сти / покла́сти на собі́ честь див. кла́сти;
Кла́сти / покла́сти на ча́шу ваги́ див. кла́сти;
(6) Не поклада́ти рук:
а) (зі сл. роби́ти, працюва́ти і т. ін.) дуже важко, завзято.
Було у неї одно добро, задля котрого вона [Пріська] робила-працювала, рук не покладала (Панас Мирний);
// дуже старанно.
Юруш розказував, як то він піклується та падкує коло князівського добра, .. рук не покладає (І. Нечуй-Левицький);
б) працювати, трудитися.
Ніхто її не побачить нігде [ніде] і ні з ким, усе за роботою по господарству, цілий день рук не поклада (Г. Квітка-Основ'яненко);
(7) Не поклада́ючи рук, зі сл. працювати – невтомно, сумлінно, з великим завзяттям, ентузіазмом.
Робітники, інженери, вчені, академіки, майстри мистецтва і майстри плавок, забоїв, верстатів – всі працюють не покладаючи рук (О. Довженко);
Євген Вікторович, не покладаючи рук, працює над великою науковою працею по хірургії (Іван Ле);
Не покладаючи рук, трудяться [металурги] над здійсненням своїх планів (із журн.);
(8) Поклада́ти гріх на кого – звинувачувати кого-небудь у чомусь.
Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра (Сл. Б. Грінченка);
Працюва́ти не поклада́ючи рук див. працюва́ти;
Сподіва́тися (поклада́ти наді́ю) на ща́стя див. сподіва́тися;
Ста́вити (кла́сти) / поста́вити (покла́сти) на карб див. ста́вити.
Словник української мови (СУМ-20)