поклонник

покло́нник

-а, ч.

1》 Той, хто поклоняється кому-, чому-небудь як божеству, вищій силі, святині.

2》 Прихильник кого-, чого-небудь; пристрасний любитель чого-небудь; шанувальник.

3》 розм. Той, хто залицяється до дівчини, жінки.

|| Той, хто любить упадати коло жінок.

Значення в інших словниках

1. поклонник — покло́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поклонник — Залюбленик, залицяльник  Словник чужослів Павло Штепа
3. поклонник — ПОКЛО́ННИК, а, ч. 1. Той, хто поклоняється кому-, чому-небудь як божеству, вищій силі, святині. Для того вони взялися з таким завзятком [завзяттям] до будови читальні, бо їм здається, що вони тепер поклонники якоїсь нової віри (Л.  Словник української мови у 20 томах
4. поклонник — ЗАЛИЦЯ́ЛЬНИК (чоловік, що залицяється до жінки, дівчини), КАВАЛЕ́Р, ПОКЛО́ННИК розм.; ЛОВЕЛА́С, ЗАЛЬО́ТНИК розм., ДЖИГУ́Н розм., ЗАКОХА́НЕЦЬ ірон., БАБІ́Й зневажл., БАБОЛЮ́Б зневажл., БА́БИЧ зневажл. рідше, СПІДНИ́ЧНИК зневажл., ВОЛОЦЮ́ГА зневажл.  Словник синонімів української мови
5. поклонник — ПОКЛО́ННИК, а, ч. 1. Той, хто поклоняється кому-, чому-небудь як божеству, вищій силі, святині. Для того вони взялися з таким завзятком [завзяттям] до будови читальні, бо їм здається, що вони тепер поклонники якоїсь нової віри (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах