половці

по́ловці

-ів, мн. (одн. половець, -вця, ч.; половчанка, -и, ж.).

Тюркський кочовий народ, який в 11-13 ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, в тому числі Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця; кумани, кипчаки.

Значення в інших словниках

1. половці — ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI- XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця. Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (П.  Словник української мови у 20 томах
2. половці — Руська назва зх. гілки кипчаків (у зх.-європ. джерелах кумани), які в XI ст. заселили степи між Волгою і Доном та Пн. Причорномор'я, витіснивши і частково асимілювавши печенігів; нападали на Русь і Візантію; у XIII ст.  Універсальний словник-енциклопедія
3. половці — По́ловці, -вців, -вцям (народ)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. половці — ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI— XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця.  Словник української мови в 11 томах