половці
ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.).
Тюркський кочовий народ, який в XI- XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця.
Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (П. Панч);
Десь на горі спалахнув вогонь .. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (А. Хижняк);
* У порівн. Всю весну й літо в рейдах, кочує [Махно], як половець, ніколи не знає сам, де ночуватиме, куди сягне завтра й позавтра (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)