половці
ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.).
Тюркський кочовий народ, який в XI- XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця.
Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (П. Панч);
Десь на горі спалахнув вогонь .. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (А. Хижняк);
* У порівн. Всю весну й літо в рейдах, кочує [Махно], як половець, ніколи не знає сам, де ночуватиме, куди сягне завтра й позавтра (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- половці — -ів, мн. (одн. половець, -вця, ч.; половчанка, -и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в 11-13 ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, в тому числі Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця; кумани, кипчаки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- половці — Руська назва зх. гілки кипчаків (у зх.-європ. джерелах кумани), які в XI ст. заселили степи між Волгою і Доном та Пн. Причорномор'я, витіснивши і частково асимілювавши печенігів; нападали на Русь і Візантію; у XIII ст. Універсальний словник-енциклопедія
- половці — По́ловці, -вців, -вцям (народ) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- половці — ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI— XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця. Словник української мови в 11 томах