1. Словник української мови в 11 томах

половці

ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI— XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця.

Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (Панч, В дорозі, 1959, 264);

Десь на горі спалахнув вогонь.. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54);

*У порівн. Всю весну й літо в рейдах, кочує [Махно], як половець, ніколи не знає сам, де ночуватиме, куди сягне завтра й позавтра (Гончар, Таврія.., 1957, 621).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. половці — -ів, мн. (одн. половець, -вця, ч.; половчанка, -и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в 11-13 ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, в тому числі Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця; кумани, кипчаки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. половці — ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI- XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця. Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (П. Словник української мови у 20 томах
  3. половці — Руська назва зх. гілки кипчаків (у зх.-європ. джерелах кумани), які в XI ст. заселили степи між Волгою і Доном та Пн. Причорномор'я, витіснивши і частково асимілювавши печенігів; нападали на Русь і Візантію; у XIII ст. Універсальний словник-енциклопедія
  4. половці — По́ловці, -вців, -вцям (народ) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)