полюбляти

полюбля́ти

-яю, -яєш, недок., перех., розм.

1》 Ставитися до кого-, чого-небудь із симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось.

2》 також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь.

|| Надавати перевагу чомусь.

|| також з інфін. і з додатком; часто із запереч. част. не. Відчувати задоволення від чого-небудь.

|| з інфін. і з додатком. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. полюбляти — (кого) подобати, любити, симпатизувати кому; (що) мати пристрасть <�нахил> до.  Словник синонімів Караванського
2. полюбляти — див. любити  Словник синонімів Вусика
3. полюбляти — полюбля́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
4. полюбляти — ПОЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., кого, що, розм. 1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось. Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (П.  Словник української мови у 20 томах
5. полюбляти — ЛЮБИ́ТИ (відчувати глибоку відданість, прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь), ЖА́ЛУВАТИ, ДИ́ХАТИ ким, чим, КОХА́ТИ рідко, ПОЛЮБЛЯ́ТИ розм., ДОЛЮ́БЛЮВАТИ розм., ДОЛЮБЛЯ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. полюбляти — ПОЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., розм. 1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось. Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (Граб.  Словник української мови в 11 томах
7. полюбляти — Полюбля́ти, -ля́ю, -єш гл. Любить, долюбливать. Не полюбляю я цього. Зміев. у. За сусідом молодиці, за сусідом і вдовиці, і дівчата поглядають, — всі сусіда полюбляють. Котл. Н. П. 393.  Словник української мови Грінченка