полюбляти
ПОЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., кого, що, розм.
1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось.
Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (П. Грабовський);
Вони [дівчата] полюбляли Юрка за товариську вдачу, за буйний, але завжди справедливий норов, за вміння грати на всякому інструменті (М. Стельмах);
Сашко Птаха любив птиць. Особливо полюбляв він веселих і ніжних голубів (Ю. Смолич).
2. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь.
Пісні Савка дуже полюбляє, але голос подає тільки десь у полі, на самоті (Я. Гримайло);
Дядько Оксентій дуже полюбляв нові слова, які густо пішли в народ від дня революції, і в розмові вживав їх для солідності (Ю. Смолич);
Полюбляв він [Северко] сидіти десь у закутку та щось майструвати (А. Іщук);
// Надавати перевагу чомусь.
Безділля полюбля нездара, Лякають ледаря турботи. Для трударя ж найтяжча кара – Позбавити його роботи (С. Воскрекасенко);
// також з інфін. і з дод.; часто із запереч. част. не. Відчувати задоволення від чого-небудь.
– Що було, то минулося, – присоромила Груня молодицю, яка полюбляла зазирати під чужу стріху (К. Гордієнко);
Полоття хлопець не дуже полюбляв (Т. Масенко);
// з інфін. і з дод. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь.
Гопкало, звичайно, не геній, але... Добре хоч те, що не полюбляє спиртного (М. Руденко);
Левко .. достогибелі полюбляв галушки з кришениками старого сала (М. Стельмах);
Кузьма Кирилович полюбляв говорити по-вченому (Остап Вишня).
◇ (1) Полюбля́ти ча́рочку – любити випити.
[Олександра Олексіївна:] Гість наш полюбляє чарочку (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)