полюбляти

ПОЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., кого, що, розм.

1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось.

Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (П. Грабовський);

Вони [дівчата] полюбляли Юрка за товариську вдачу, за буйний, але завжди справедливий норов, за вміння грати на всякому інструменті (М. Стельмах);

Сашко Птаха любив птиць. Особливо полюбляв він веселих і ніжних голубів (Ю. Смолич).

2. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь.

Пісні Савка дуже полюбляє, але голос подає тільки десь у полі, на самоті (Я. Гримайло);

Дядько Оксентій дуже полюбляв нові слова, які густо пішли в народ від дня революції, і в розмові вживав їх для солідності (Ю. Смолич);

Полюбляв він [Северко] сидіти десь у закутку та щось майструвати (А. Іщук);

// Надавати перевагу чомусь.

Безділля полюбля нездара, Лякають ледаря турботи. Для трударя ж найтяжча кара – Позбавити його роботи (С. Воскрекасенко);

// також з інфін. і з дод.; часто із запереч. част. не. Відчувати задоволення від чого-небудь.

– Що було, то минулося, – присоромила Груня молодицю, яка полюбляла зазирати під чужу стріху (К. Гордієнко);

Полоття хлопець не дуже полюбляв (Т. Масенко);

// з інфін. і з дод. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь.

Гопкало, звичайно, не геній, але... Добре хоч те, що не полюбляє спиртного (М. Руденко);

Левко .. достогибелі полюбляв галушки з кришениками старого сала (М. Стельмах);

Кузьма Кирилович полюбляв говорити по-вченому (Остап Вишня).

◇ (1) Полюбля́ти ча́рочку – любити випити.

[Олександра Олексіївна:] Гість наш полюбляє чарочку (Яків Баш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me