починати

почина́ти

-аю, -аєш, недок., почати, -чну, -чнеш; мин. ч. почав, -чала, -чало; док.

1》 перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу.

|| Заводити якусь розмову, розповідь, спів.

2》 неперех., з інфін. Виявляти перші ознаки якоїсь дії, певного стану, явища.

3》 перех. і без додатка, чим, з чого або з кого – чого, від чого. Братися за що-небудь у першу чергу, займатися кимсь, чимсь насамперед.

4》 перех., від кого – чого. Походити від кого-, чого-небудь.

5》 перех. Приступати до використання чого-небудь.

6》 перех. Засновувати або закладати що-небудь.

7》 перех., розм. Набувати певного віку.

8》 перех. Приступати до здійснення чого-небудь.

Починаючи від ... до — уживається замість переліку двох крайніх представників ряду однорідних предметів.

Значення в інших словниках

1. починати — почина́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. починати — Розпочинати, зачинати, класти <�робити> початок, робити перший крок, п. стартувати; (розмову) заводити, (пісню) заспівувати; (працю) ставати до чого; (своєї) співати; (родовід) виводити; (діло) започатковувати; (на сцені) дебютувати...  Словник синонімів Караванського
3. починати — Братися (до чого), дебютувати, закладати, започатковувати, запроваджувати, засновувати, заспівувати (в чому), затівати, заходжуватися, заходитися (біля чого), зачинати, збиратися, зорганізовувати, ладнати, ладнувати, організовувати...  Словник синонімів Вусика
4. починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. що і без дод., також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу.  Словник української мови у 20 томах
5. починати — Умієш починати, умій і кінчати. Доводь до кінця розпочату справу.  Приповідки або українсько-народня філософія
6. починати — (аж) о́чі ро́гом лі́зуть / полі́зли, перев. у кого, кому, чиї. 1. Хтось виявляє здивування, дуже вражений чим-небудь. У дядька Барака очі лізуть рогом.— Молодих коней на м’ясо? Та вони що, почманіли? (Ю.  Фразеологічний словник української мови
7. починати — ЗАСНО́ВУВАТИ (будуючи щось, поселяючись десь, класти початок існуванню чого-небудь), ЗАКЛАДА́ТИ, ФУНДУВА́ТИ, ПОЧИНА́ТИ рідше, ОСНО́ВУВАТИ заст., ОСА́ДЖУВАТИ перев. док., заст. — Док.: заснува́ти, закла́сти, поча́ти, оснува́ти, осади́ти.  Словник синонімів української мови
8. починати — Почина́ти, -на́ю, -на́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. починати — ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док. 1. перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу.  Словник української мови в 11 томах
10. починати — Почина́ти, -на́ю, -єш сов. в. почати, -чну, -не́ш, гл. 1) Начинать, начать. Я не знаю, що мені робити, що мені почати. Тогді козаки як діти не гаразд починали, по дві штуки гармат набірали. Макс. 2) = починатися. КС. 1882. XII. 487.  Словник української мови Грінченка